Камінь спотикання Анни Боланд

У парафіяльній хроніці Веттена за 1940-ві роки є запис з позначкою "особливі смерті". Пастор Фрідріх Брілль, який зробив цей запис, написав про смерть Анни Боланд:

"20 листопада цього року [1943] Анна Боланд померла в Мезеріці, Позен (заклад для душевнохворих) через 3 дні після того, як її перевезли з Графенберга до Мезеріца! 44 роки; причина смерті невідома".

Анна Крістіна Боланд, як її звали згідно зі свідоцтвом про народження, народилася 26 вересня 1899 року в Гаммінкельн-Діндене, а наступного року переїхала з родиною через Рейн до Веттена. Упродовж життя у неї розвинулася епілепсія. Це також стало причиною її лікування в провінційному санаторії Графенберг і будинку для людей похилого віку в Дюссельдорфі, куди вона потрапила в липні 1943 року. У цьому закладі Анна мала вилікуватися від своєї передбачуваної "психічної хвороби".

Неможливо відновити, чому в листопаді того ж року її перевезли до санаторію та будинку для людей похилого віку "Обравальде" в Мезеріц під Познанню, що за 600 кілометрів від дому, через брак записів. Однак замість лікування і зцілення, на яке вона сподівалася, її навмисно вбили там, у санаторії, який здавався їй далеким від дому.

Дата її смерті 20 листопада 1943 року задокументована записом, зробленим пастором Бріллем, та реєстром смертей санаторію та будинку для людей похилого віку "Обравальде". Родичам повідомили, що Анна Боланд померла під час транспортування до Мезеріца - неправдиве повідомлення, яке, ймовірно, мало на меті приховати її вбивство.

Санаторій і будинок престарілих "Обравальде", про який згадує Брілль, спочатку був побудований у 1904 році як психіатрична лікарня в прусській провінції Познань, приблизно за два кілометри від районного містечка Мезеріц. Серед іншого, на території лікарні були палати, гімнастичний зал, лікарняна церква, басейн, майстерні, м'ясна крамниця і навіть власне залізничне сполучення з Рейхсбаном - спочатку планувалося, що пацієнти зможуть вирушати звідти на екскурсії. З 1942 року залізничне сполучення використовувалося для того, щоб пізно вночі приймати пацієнтів на каретах швидкої допомоги з Рейнської області, Вестфалії, Берліна, Гамбурга і Бремена і сортувати їх на "придатних до роботи" і "непридатних до роботи" прямо на залізничній колії. У цьому випадку втрата статусу "придатного до роботи" була рівносильна смертному вироку; таких пацієнтів вбивали протягом кількох днів, щоб звільнити місце для нових пацієнтів з інших транспортних засобів.

У більшості випадків вбивства відбувалися за однаковою схемою: пацієнтам-чоловікам, зокрема, у спеціально обладнаних кімнатах смерті вводили морфій, а потім чекали, поки їхнє дихання зупиниться. Пацієнткам, з іншого боку, переважно давали випити склянку води, в якій попередньо розчиняли смертельну дозу снодійного "Веронал". Багатьох вбитих потім кремували в крематорії у Франкфурті-на-Одері, приблизно за 100 кілометрів, або ховали у двох братських могилах на власному кладовищі установи.

Останнім вільно обраним місцем проживання пані Анни Боланд був будинок її батьків на Блюменхайдевег 3 у Веттені. Камінь спотикання там також нагадує про її долю.